про нас|RSS
Увійти
Ми у Facebook Ми у Facebook

 

КультОгляд
З днем народження, книго!

Центральна весняна подія культурного життя Дніпропетровщини — вийшла нова книга про славну Петриківку! Ось її вихідні дані: Бєлоусов Є. В. Петриківка — перлина України: ІМА-прес, Дніпропетровськ, 2014.-5000 примірників. 160 сторінок з ілюстраціями.

Новий твір відомого українського письменника цікаво і популярно розповідає про витоки та сьогодення всесвітньо відомого петриківського розпису. Книга розрахована на широке коло читачів.

Вийшла нова книга дніпропетровської письменниці Ольги Кай «Загадать желание»

Світ, сповнений дива, в якому ще живуть русалки, мавки та лісовики, а в небі можна побачити вогняного змія. Світ, в якому дружба перевіряється ревнощами та заздрістю, а скріплюється кров’ю та битвою пліч-о-пліч. Вірність стає найдорожчим скарбом, а любов — неочікуваною нагородою. Цей світ поступово руйнується, переплітаючись з нашим світом, стикаючись із невідомим та байдужим злом. Шириться пустка, виростають чорні скелі замість зниклих міст. Рівновагу порушено, і вже не має значення, хто поклав останній камінець на терези…

Вертеп як засіб проти «святкових буднів»

6 січня на ж/м Ювілейному та 14 січня на Європейському майдані в Дніпропетровську відбулися різдвяні вертепні вистави, організовані співробітниками Інституту суспільних досліджень. У вертепі взяли участь непрофесійні актори — звичайні люди, вбрані в самостійно виготовлені костюми: Діви Марії з немовлям, Янгола, чортів, царя Ірода, Смерті, козаків, Турка, Селянина та ін. Музичну частину святкової вистави підготував дніпропетровський гурт мандрівних дяків «Вертеп».

Міні-виставка художника Івана Труша до Дня Соборності України

До Дня Соборності і Свободи України у Дніпропетровському художньому музеї виставили три картини українського художника-імпресіоніста Івана Труша, який усе своє життя присвятив розвитку українського національного мистецтва.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаДруг читача
      ДРУГ ЧИТАЧА      
Сорокарічний дебютант Юрій Камаєв

Сорокарічний дебютант Юрій Камаєв

Автор: Наталія Пасічник.

Юрій Камаєв народився у місті Кременці, навчався у Петербурзькому університеті за фахом «математика», працює у галузі ІT. Літературну діяльність розпочав з інтернет-самвидаву «Гоголівська академія», публікувався у літературній періодиці та кількох альманахах. Написав збірку новел «Мед з дікалоном» (2009), та у співавторстві з Владиславом Івченком роман «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори», відзначений 3-ю премією «Коронації слова» (2011).

Юрій Камаєв

— Юрію, Ваша дебютна книжка «Мед з дікалоном» вийшла доволі пізно, беручи до уваги письменницькі стандарти, проте була відзначена Оксаною Забужко…
— У нас дуже молода література. Не знаю, добре це чи погано, але вона така є. І, мабуть, на тлі 20-літньої юні 40-річний автор-дебютант виглядає таким собі викопним динозавром з іншої епохи. Мені здається, людина починає писати, коли у неї з’являється відчуття, що вона має сказати людям щось важливе, те, що досі ще ніхто не озвучив, не втілив у слова, але усі це відчували. Автору несила мовчати, і він ночами товче клавіатуру ноутбука, нервує, у проміжках прикликає натхнення кавовим ароматом чи цигарковим димом, або якимось іншими способами. Я у своїй книжці намагався зберегти якісь образи, спогади, настрої, відчуття часу, котрий прожили близькі мені люди. І хоч, може, й небагато, але щось із задуманого вдалося.

— Розкажіть, будь ласка, як писалася ця книжка.
— Цілісного задуму книжки на початку не було, були оповідання, що публікувалися в неті. Вони збирали якісь відгуки, подекуди виникали суперечки, потім йшли правки (інтернет-самвидави мають несподівано багато спільного із популярними тепер онлайн-іграми і затягують, мабуть, не згірш). У оповіданнях з’являлися якісь наскрізні події, персонажі, спогади про них інших персонажів. Врешті в певний момент з’явилося відчуття цілісного тексту, додалися ланки, яких не вистачало, знайшовся видавець — «Країна Мрій», — котрий погодився це видати.

«Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Підіпригори (спогади службовця царської охранки)»

— Яка доля роману «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Підіпригори (спогади службовця царської охранки)», який здобув премію на конкурсі «Коронація слова — 2011»?
— Моя спільна із Владиславом Івченком книжка «Стовп самодержавства…» вийшла у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» в тому ж таки 2011 році.

— Чи конкурентоздатний на світовій літературній арені сучасний український історичний роман?
— Історичний роман у його класичній формі залишився десь у далекому минулому, в епосі романтизму, десь поміж «Айвенго», «Вогнем і мечем» та «Чорною радою». Сьогодні актуальні хіба що якісь змішані жанри в спектрі від ретродетективу до пригодницького екшену. Взагалі цей жанр працемісткий і вимагає від автора ретельності та достовірності в описі подій, побуту, суспільних настроїв, тогочасних політичних течій тощо — тобто значного об’єму підготовчої роботи. Крім того, цей жанр доволі нішевий, бо вимагає підготовленого читача. Щодо конкурентоздатності українських авторів історичних романів — хотілося б вірити у краще, проте мені здається, що історичний роман — це література дуже національна і витягти її на світовий рівень, зацікавити національною історією світ здатна хіба що вдала екранізація.

— Кого могли б відзначити з наших історичних романістів?
— Із наших авторів, безперечно, на осяйній вершині — Валерій Шевчук, і, мабуть, сьогодні лише його можна назвати історичним романістом в повному значенні цього слова. Різних пластів нашої історії торкалися Оксана Забужко у резонансному «Музеї покинутих секретів», Василь Шкляр у «Залишенці», близькі мені за відчуттям минулого романи волинянина Володимира Лиса. Дуже сподобалась чомусь не особливо помічена критикою книга Петра Яценка «Львівська сага». І врешті «Танго смерті» — на мою думку, найкраща книга Юрія Винничука.

— Кременець, в якому Ви мешкаєте, називають ще «Волинські Афіни». А якщо серйозно — як сьогодні ведеться письменникам у провінції?
— Волинськими Афінами моє місто охрестив міністр освіти Російської імперії граф П. Завадовський, вражений Кременецьким ліцеєм, який створив Тадеуш Чацький. Втім, після польського повстання наші «Афіни» були розгромлені, ліцей перетворено на семінарію, усе цінне вивезено до Києва, де з цих трофеїв створено університет і ботсад. З того часу ми й чекаємо, коли кияни нам те все повернуть)))

А взагалі коли пишеш, мабуть, не має особливого значення, що за вікном — Троєщина чи Теребовля, Сихів чи Кременець. Інтернет скорочує відстані та спрощує спілкування. Втім, труднощі виникають, коли необхідна «жива», невіртуальна присутність автора, адже за часом від Кременця до Києва добиратися приблизно стільки ж, як з Нью-Йорка…

Наталія Пасічник

«Експедиція XXI» № 9 (135) 2013

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)