о нас|RSS
Войти
Мы в Facebook Мы в Facebook

 

КУЛЬТОБОЗ
З днем народження, книго!

Центральна весняна подія культурного життя Дніпропетровщини — вийшла нова книга про славну Петриківку! Ось її вихідні дані: Бєлоусов Є. В. Петриківка — перлина України: ІМА-прес, Дніпропетровськ, 2014.-5000 примірників. 160 сторінок з ілюстраціями.

Новий твір відомого українського письменника цікаво і популярно розповідає про витоки та сьогодення всесвітньо відомого петриківського розпису. Книга розрахована на широке коло читачів.

Вийшла нова книга дніпропетровської письменниці Ольги Кай «Загадать желание»

Світ, сповнений дива, в якому ще живуть русалки, мавки та лісовики, а в небі можна побачити вогняного змія. Світ, в якому дружба перевіряється ревнощами та заздрістю, а скріплюється кров’ю та битвою пліч-о-пліч. Вірність стає найдорожчим скарбом, а любов — неочікуваною нагородою. Цей світ поступово руйнується, переплітаючись з нашим світом, стикаючись із невідомим та байдужим злом. Шириться пустка, виростають чорні скелі замість зниклих міст. Рівновагу порушено, і вже не має значення, хто поклав останній камінець на терези…

Вертеп як засіб проти «святкових буднів»

6 січня на ж/м Ювілейному та 14 січня на Європейському майдані в Дніпропетровську відбулися різдвяні вертепні вистави, організовані співробітниками Інституту суспільних досліджень. У вертепі взяли участь непрофесійні актори — звичайні люди, вбрані в самостійно виготовлені костюми: Діви Марії з немовлям, Янгола, чортів, царя Ірода, Смерті, козаків, Турка, Селянина та ін. Музичну частину святкової вистави підготував дніпропетровський гурт мандрівних дяків «Вертеп».

Мини-выставка художника Ивана Труша ко Дню Соборности Украины

Ко Дню Соборности и Свободы Украины в Днепропетровском художественном музее выставили три картины украинского живописца-импрессиониста Ивана Труша, всю свою жизнь посвятившего развитию украинского национального искусства.

Архив газеты
АФИША ДНЕПРОПЕТРОВСКА
ГлавнаяИстория гласит
      ИСТОРИЯ ГЛАСИТ      

Ще у 60-х роках XVIII сторіччя козацький зимівник Кривий Ріг був переведений у розряд військових слобід, одночасно отримавши податкові пільги та звільнення від певних повинностей як місце розселення частини Бузького козацького війська.

На 1785 рік у військовій слободі мешкало 204 чоловіки і 165 жінок. Ці люди, крім обов’язкової військової підготовки (бо більшість з них були приписані до Бузького козацького війська), займались сільським господарством, рибальством, найбільш заможні — чумакували. «Нижче миса (Кривий Ріг. — О. Ж.) знаходиться долина із струмком, що тут Береговатою балкою називається, в березі якої копають білу і червону дуже тонку глину, котру тут вживають для фарбування печей і хат. Глина ця, висохнувши, хоч і бруднить, однак відмивається не скоро…»

Цю цитату взято із звіту ад’юнкта Петербурзької Академії наук В. Ф. Зуєва, який у 1781–1782 роках цілеспрямовано та ґрунтовно вивчав Криворіжжя. Він же вказує на те, що на правому березі річки Саксагань були розташовані поштова станція та будинок для приїжджих, а на лівому мешкав маркітант.

Хто ж це такий?

Маркітант (від італійського mercatante) — купець. В історії людства маркітанти з’явилися ще в Стародавній Греції та Римі, найбільше поширення отримали в європейських феодальних арміях, коли було відсутнє централізоване постачання товарів. З XVIII століття (у російській армії з 1716 року) відігравали ключову роль у побутовому забезпеченні військовослужбовців, права маркітантів регламентувалися спеціальними інструкціями та статутами. Припинили своє існування вони на початку ХХ століття.

Маркітанти були чимось на зразок рухомого обозу. До кожного ескадрону було приписано певне число маркітантів, які розподілялися на кантіньєрів і вівандьєрів.

Дуже часто цю функцію виконували жінки. Але вельми несправедливо було б думати погано про їхню моральність, тому що вони здебільшого були дружинами солдатів, які служили в тому ж ескадроні.

Кантіньєрки (від французького cantine — їдальня) зазвичай продавали товари і продукти з власного намету. У холодну пору їм наказувалося розводити вогнище і готувати гарячу їжу. У них можна було придбати так само всілякий дріб’язок на кшталт ниток і голок. Така торгівля могла вестися тільки в тилу або поки не засвистять кулі.

Вівандьєрки (від французького vivandier — маркітант) зазвичай мали з собою невеликий бочонок горілки, кухоль, тютюн і набір набитих тютюном трубок. Часто вони рятували поранених, перев’язуючи їх і підносячи чарку. (Дуже багато солдатів гинуло від больового шоку.) Тобто вони слідували за ескадроном на поле бою і там роздавали свої запаси.

Російська армія, на відміну від прусської чи французької армій, особливого положення про маркітантів не мала. У воєнний час пильний нагляд за їхньою діяльністю, рівнем цін на товари, які вони продавали, тощо входив у коло обов’язків комендантів головної квартири і корпусів, котрі взагалі стежили за тим, щоб торгівля йшла спокійно і не переростала у бійку. У цілому маркітанти могли запропонувати солдатам практично все, що тільки їм могло знадобитися.

Траплялося, що після полеглого солдата маркітантка брала його рушницю і билася замість нього. Кожен солдат вважав своїм обов’язком захистити маркітанток від усякого роду небезпек і образ, а ті у відповідь намагались всіляко допомагати солдатам. Одяг їх завжди відповідав формі підрозділу, у якому вони знаходились, а в кавалерії всі вони їздили верхи і міцно сиділи у сідлах.

Є всі підстави вважати, що саме намет маркітанта став першим об’єктом постійної традиційної торгівлі у Кривому Розі.

Олександр Жариков

 

«Экспедиция XXI» № 10 (136) 2013

Добавить комментарий:

Ваш комментарий: (не более 3500 символов. Осталось: 3500)