про нас|RSS
Увійти
Ми у Facebook Ми у Facebook

 

КультОгляд
З днем народження, книго!

Центральна весняна подія культурного життя Дніпропетровщини — вийшла нова книга про славну Петриківку! Ось її вихідні дані: Бєлоусов Є. В. Петриківка — перлина України: ІМА-прес, Дніпропетровськ, 2014.-5000 примірників. 160 сторінок з ілюстраціями.

Новий твір відомого українського письменника цікаво і популярно розповідає про витоки та сьогодення всесвітньо відомого петриківського розпису. Книга розрахована на широке коло читачів.

Вийшла нова книга дніпропетровської письменниці Ольги Кай «Загадать желание»

Світ, сповнений дива, в якому ще живуть русалки, мавки та лісовики, а в небі можна побачити вогняного змія. Світ, в якому дружба перевіряється ревнощами та заздрістю, а скріплюється кров’ю та битвою пліч-о-пліч. Вірність стає найдорожчим скарбом, а любов — неочікуваною нагородою. Цей світ поступово руйнується, переплітаючись з нашим світом, стикаючись із невідомим та байдужим злом. Шириться пустка, виростають чорні скелі замість зниклих міст. Рівновагу порушено, і вже не має значення, хто поклав останній камінець на терези…

Вертеп як засіб проти «святкових буднів»

6 січня на ж/м Ювілейному та 14 січня на Європейському майдані в Дніпропетровську відбулися різдвяні вертепні вистави, організовані співробітниками Інституту суспільних досліджень. У вертепі взяли участь непрофесійні актори — звичайні люди, вбрані в самостійно виготовлені костюми: Діви Марії з немовлям, Янгола, чортів, царя Ірода, Смерті, козаків, Турка, Селянина та ін. Музичну частину святкової вистави підготував дніпропетровський гурт мандрівних дяків «Вертеп».

Міні-виставка художника Івана Труша до Дня Соборності України

До Дня Соборності і Свободи України у Дніпропетровському художньому музеї виставили три картини українського художника-імпресіоніста Івана Труша, який усе своє життя присвятив розвитку українського національного мистецтва.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаОсобистість
      ОСОБИСТІСТЬ      
«Привіт, солдатик! Пише тобі Фортуна…»

«Привіт, солдатик! Пише тобі Фортуна…»

Автор: Ірина Рева.

Коли я зайшла до кабінету директора школи № 105 у Таромському, Тетяна Миколаївна саме вирішувала питання капусти: коли привезуть і хто з учителів та батьків учнів її будуть різати.  — Це для наших захисників, для солдатів з 25 блок-посту, які стоять під Лисичанськом, — пояснила директорка.

Мене запрошено розповісти учням про волонтерів, діяльність яких, зокрема, є об’єктом мого наукового зацікавлення в Інституті суспільних досліджень.

Педагогічний колектив школи налаштований патріотично. Про це ми в коридорі говоримо з учителем фізики Ю. С. Лободою. Правда, він скромно промовчав про те, що і сам регулярно жертвує гроші на потреби армії (про це я дізналася від колег викладача). Учениці 6 класу Настя Михайлевич і Богдана Василевич показали малюнки та листи солдатам 93-й механізованої бригади. Дівчатка розповіли, що їх однокласниці брали участь в організації ярмарку на підтримку українських військових… Природно, цей здоровий активізм і любов до Батьківщини не виникли самі собою — їх виховували ті ж учителі, розповідаючи про засновників Таромського — запорозьких козаків, про славних земляків-патріотів. Таких як учитель Михайло Лоян (1887-1974), селянський син, який поїхав здобувати вищу освіту аж до Москви. А вивчившись, повернувся в рідне Таромське — нести світло науки односельцям.

«Рабів до раю не пускають» — так назвав урок патріотичного виховання вчитель історії Олександр Ростовський. Перша половина уроку була присвячена героїчним епізодам в історії нашої країни і традиційним цінностям українського народу, що знайшли відображення в прислів’ях і афоризмах:

«Поради слухай, але май свою думку»,

«Не рухай чужого майна та не втручайся в чужі справи, але й не дозволяй втручатися у свої»,

«У власному житті не будь лозиною, що гнеться в той чи інший бік: перед нижчими не задирай голови, а перед вищими не гнися дугою» тощо.

Бійці батальйону ДНІПРО-1

Решту часу присвятили знайомству з героями та подіями нинішнього (на жаль!) воєнного часу, про які розповіли запрошені на урок солдати батальйону «Дніпро-1» Владислав і Юрій.

Владислав за освітою архітектор. Після анексії Криму, коли перевдягнений в українських «ополченців» російський спецназ почав захоплювати адміністративні об’єкти на Донбасі, цей сміливий чоловік вийшов чергувати на блок-пост біля Таромського, щоб не пустити збройних провокаторів у своє місто.

— Ми говоримо «АТО», але, по-суті, це — справжня війна, — каже Владислав. — Жорстока, кривава, що приносить загибель. Війна — це найстрашніше, що може бути. А ще страшно те, що коли під час Другої світової ворогом був німець, він відрізнявся від нас — розмовляв іншою мовою, виховувався в іншому середовищі. Ворога легко було впізнати. А в цій війні ворога неможливо розрізнити — він розмовляє тією ж мовою, що й ти, він виховувався, начебто, на тих же принципах… Це підступна війна, дійсно, підступна. Кажуть: «Мир, дружба, перемир’я», але все одно стріляють…

— Чи були ви свідком героїчного вчинку? — запитав Владислава один з учнів.

— Так, був. Я, можна сказати, відчув його на собі. Коли ми виходили з оточення під Ілловайськом, нам пообіцяли «зелений коридор». Ми їхали з піднятими руками, зброю тримали догори, але несподівано по нас почали стріляти. Я був серйозно поранений, ми дві доби виходили з оточення, хлопці тягли мене, неходячого, на собі. Від групи, якою ми виходили з «котла», залишилося 12 чоловік. З них 6 чоловік були поранені дуже серйозно. І ті 6 осіб, які залишилися менш пошкодженими, вони тягли нас на собі до самого госпіталю. Ніколи в житті не думав, що зможу так поріднитися з абсолютно чужою людиною, як я поріднився з цими шістьма. У них також удома залишалися діти, дружини, але вони не кинули нас. Я вважаю, що це і є справжній подвиг. Коли, ризикуючи собою, людина рятує іншу людину.

— Що дає вам сили боротися?

— Усвідомлення несправедливості. Мій батько, мої бабуся й дідусь виховували мене на принципах справедливості та людської гідності. Несправедливість почалася з Майдану, коли абсолютно беззбройних студентів жорстоко били треновані «дядьки». Тоді з’явилося відчуття, що це — неправильно. Коли почалися зіткнення на Майдані, почали гинути люди, я побачив жорстоку ситуацію, яку потрібно було виправити. У беззбройного чоловіка з фанерним щитом стріляли з вогнепальної зброї, яка запросто «прошиває» 5 таких щитів. Але ситуація, коли людина, розуміючи свою вразливість, все одно сміливо йде проти озброєного супротивника, зламала щось всередині мене. З Кримом також стався колосальний обман… Саме несправедливість спонукала мене згадати своє солдатське призначення, і я став на захист рідної землі, — говорить Владислав.

«Привіт, солдатик! Пише тобі Фортуна… Нехай мій лист буде для тебе оберегом», — такими несподіваними словами починається лист солдату одинадцятилітнього Данила Фортуни, учня школи № 105. У листах з малюнками та власними віршами, які школярі написали спеціально для військових, вони дякують українським солдатам та їх батькам (мене особисто здивувала ця здатність дітей співчувати сім’ям військових, які несуть службу в зоні АТО) за мир у рідному Дніпропетровську, за те, що можуть ходити до школи, не боячись потрапити під обстріл. Багато учнів зазначили в листах свої номери телефонів із проханням, щоби солдат, який отримав листа, подзвонив їм.

Дай вам Боже щит міцний,
Із Божої ласки, непробивний.
І дай вам Боже меч святий
На ворогів страшний.
У силі Божий перебувайте…

— йдеться в поезії учениці 11 класу Валерії Засухи. Схожі побажання зустрічаються в багатьох листах. Дивовижні, мудрі слова, що належать… майже дітям. Звідки думки про те, що солдат — не лише виконавець наказів старшого, але й осередок сили Божої та Його благословення? Що солдат має право на самостійний вчинок, на прийняття власного рішення? У мій час носієм вищої правоти вважався лише командир. Напевно, у цих словах школярів і проявилося наше справжнє українське, козацьке «я», доросле «Я», ознаками якого є почуття впевненості в собі та відповідальності, здобуті українцями за 24 роки незалежності.

Ірина Рева

«Експедиція XXI» № 1-2 (140) 2015

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)