про нас|RSS
Увійти
Ми у Facebook Ми у Facebook

 

КультОгляд
З днем народження, книго!

Центральна весняна подія культурного життя Дніпропетровщини — вийшла нова книга про славну Петриківку! Ось її вихідні дані: Бєлоусов Є. В. Петриківка — перлина України: ІМА-прес, Дніпропетровськ, 2014.-5000 примірників. 160 сторінок з ілюстраціями.

Новий твір відомого українського письменника цікаво і популярно розповідає про витоки та сьогодення всесвітньо відомого петриківського розпису. Книга розрахована на широке коло читачів.

Вийшла нова книга дніпропетровської письменниці Ольги Кай «Загадать желание»

Світ, сповнений дива, в якому ще живуть русалки, мавки та лісовики, а в небі можна побачити вогняного змія. Світ, в якому дружба перевіряється ревнощами та заздрістю, а скріплюється кров’ю та битвою пліч-о-пліч. Вірність стає найдорожчим скарбом, а любов — неочікуваною нагородою. Цей світ поступово руйнується, переплітаючись з нашим світом, стикаючись із невідомим та байдужим злом. Шириться пустка, виростають чорні скелі замість зниклих міст. Рівновагу порушено, і вже не має значення, хто поклав останній камінець на терези…

Вертеп як засіб проти «святкових буднів»

6 січня на ж/м Ювілейному та 14 січня на Європейському майдані в Дніпропетровську відбулися різдвяні вертепні вистави, організовані співробітниками Інституту суспільних досліджень. У вертепі взяли участь непрофесійні актори — звичайні люди, вбрані в самостійно виготовлені костюми: Діви Марії з немовлям, Янгола, чортів, царя Ірода, Смерті, козаків, Турка, Селянина та ін. Музичну частину святкової вистави підготував дніпропетровський гурт мандрівних дяків «Вертеп».

Міні-виставка художника Івана Труша до Дня Соборності України

До Дня Соборності і Свободи України у Дніпропетровському художньому музеї виставили три картини українського художника-імпресіоніста Івана Труша, який усе своє життя присвятив розвитку українського національного мистецтва.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаІсторія свідчить
      ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ      
МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ НА БЛАГОЧИННІСТЬ

МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ НА БЛАГОЧИННІСТЬ
СЕРГІЙ КОЛАЧЕВСЬКИЙ — НОБЕЛЬ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Автор: Олександр МЕЛЬНИК.

Альфред Нобель — ім’я, уславлене на весь світ. Батько динаміту і детонатора до нього під кінець життя мав 355 патентів і 90 підприємств з виробництва вибухівки у 20 країнах світу. Остання воля Альфреда Нобеля, викладена у заповіті, стала несподіванкою для родичів, друзів, колег, світу. Свій капітал — 6,92 млн. доларів — Нобель заповів на премії, які повинні видаватись за найбільші досягнення в хімії, фізиці, фізіології і медицині, літературі і боротьбі за мир і демократію.

Зараз Нобелівська премія, яку присуджує Шведська Академія наук, є найпрестижнішою у світі. Тож дуже прикро, що ім’я нашого Нобеля, якого дала світові українська земля, йому практично невідомо. І на це є свої причини, але все по порядку.

 

Життєвим девізом Сергія Миколайовича Колачевського стали слова: “Все боїться часу, але час боїться доброти”. Цей вислів ще до сьогодні пам’ятають у селищі ім. Горького — колишньому Колачевському у Кривому Розі.

Колачевський підтримував дитячі будинки і лікарні для бідних, створював безкоштовні школи.

Це було гасло особистості, яка важкими і тернистими шляхами приходила до розуміння глибинного сенсу існування людини у цьому світі. Сказати, що Сергій Миколайович був таким завжди, буде також неправильно, хоча змолоду друзі характеризували його як "практичного ідеаліста". Путь, якою ця людина прямувала до доброчинності, йшла через її вдачу у справах і через особисті страждання, пов’язані з важкою і тривалою хворобою. Не маючи власних дітей, свою любов вона віддала сотням тих, хто в силу обставин став сиротою або з причини бідності батьків не міг мати того, що називається щасливим дитинством.

Життя Колачевського глибоко символічне. Ерудит першорядної сили і проникливості думки, прекрасний лікар і науковець, що блискуче почав свою кар’єру в Київському університеті і згодом захистив докторську дисертацію, він ніколи не звертав уваги на славу і не озирався назад, щоб побачити її тінь.

Енергію і практичність, що поєднувались з любов’ю до людей і природи, Сергій Миколайович успадкував від своїх родичів, про яких варто згадати, тим більше що в численних публікаціях останнього часу цей момент не висвітлювався.

Згідно з розвідками кіровоградського історика С. Федотова, дід доктора Колачевського Федір Іванович народився у Смоленській губернії. У 14 років розпочав військову службу, яка тривала чверть століття, і протягом цього часу пройшов всі сходинки військової ієрархії.

Військова комісія нагородила його чином секунд-майора. Одружившись з Манвеловою Ганною Спиридонівною, Федір Іванович поселився на землях, які недавно звільняв від турок, і на берегах річки Омельничок заснував два хутори: Федорівку і Туркестанівку. Так в Олександрійському повіті Херсонської губернії започаткувався рід Колачевських.

Батько майбутнього рудопромисловця — Микола Федорович Колачевський був восьмим із дванадцяти дітей у родині. Згідно з родинною традицією він з юнацьких років став до військової справи.

Конфлікти з командуванням призвели до розжалування в 1832 р. у рядові і висилку на Кавказ. Потім Микола Федорович знову дослужився до штабс-ротмістра і у 1835 році пішов у відставку за станом здоров’я.

Конфлікти, що відбувались під час служби, посприяли рішенню батька не посилати своїх синів до війська, а дати їм цивільну освіту.

Сергій був третьою дитиною (з п’яти) від другого шлюбу батька з Марією Максимівною Ленгаузен.

Народився С. М. Колачевський у 1849 р. в селі Федорівка. Дитинство Сергія пройшло в навколишніх селах Туркестанівка, Кочубеївка, Березнегувате у маєтках батьків і численних родичів та в Кременчуку.

Далі було навчання в Кременчуцькій гімназії.

У 1868 р. Сергій Миколайович вступив на медичний факультет Київського університету, де згодом став одним з найкращих учнів відомого українського гістолога П. І. Перемежка. Про великий науковий потенціал молодого студента свідчить факт, що ще під час навчання за дорученням факультету він успішно виконав наукову роботу на тему: "Про нерви печінки", яка отримала золоту медаль та була видана в 1872 році (серпневий випуск "Університетських записок").

Після отримання диплому лікаря С. Колачевський почав практикувати в земських установах Кременчука, де вже працював його старший брат.

До 1876 р. С. Колачевський встиг налагодити в Кременчуці зразкове медичне обслуговування населення. В 1876 р. він захистив докторську дисертацію на тему: "До питання про будову кісткового мозку", організував у місті хірургічне відділення Полтавської губернської земської лікарні. За своєю ініціативою він залучив до роботи молодих перспективних фахівців, у тому числі відомого згодом українського хірурга і громадського діяча О. Т. Богаєвського.

З кінця 1876 р. і до початку 1879 р. С. Колачевський, беручи приклад з видатного російського хірурга М. І. Пирогова, двічі вирушав у складі загону Червоного Хреста на Балкани, де допомагав повсталому болгарському народу в боротьбі за незалежність із Туреччиною.

Подальша доля Сергія Миколайовича пов’язана з Одесою, куди він, вірогідно, переїхав близько 1882 р. і згодом зайняв чільне місце у громадському житті міста як лікар і культурний діяч.

Вже на початку 1883 р. С. Колачевського обирають секретарем медичного відділу розпорядчого комітету VII з’їзду природодослідників та лікарів. У 1897 р. Сергій Миколайович як віце-президент Одеського “Товариства Красних Мистецтв” їде до Петербурга вирішувати питання відкриття у місті художнього училища. Він також був членом Одеського товариства історії та старовини, спільно з Д. Дубенським видавав газету “Русское чтение”.

На жаль, до сьогодні у біографії Сергія Миколайовича зберігається багато неясних моментів. Один із них — одруження з Євгенією Розмарінца. Зі слів О. Смотрицького — автора спогадів, що зберігаються у фондах Криворізького музею, відомо, що весілля відбулося в Одесі, де сім’я потім і проживала. Вірогідно, ця подія могла статись десь у 1882–1883 роках. Євгенія Михайлівна доводилась племінницею поміщиці Зайцевій, яка дала їй у посаг 400 десятин землі біля села Веселі Терни. Спочатку Сергій Колачевський ніяких особливих планів відносно їхнього використання не виношував і здавав землю в оренду під поля та пасовиська місцевим селянам. Але, періодично наїжджаючи на Криворіжжя і знаючи, що тут в різних місцях щорічно відкривають нові родовища руд, які приносять великі прибутки, він вирішує детально дослідити свою ділянку. З цією метою він запрошує штейгера (майстера гірничої справи) Миколу Білогостицького для розвідок та шурфування. Доля йшла назустріч доктору медицини — перші ж шурфи показали наявність руди. В результаті пошуків було відкрите велике родовище. Ця подія відбулась у 1891 р. З цього часу доля Сергія Колачевського тісно переплелась із Криворіжжям.

Для початку розробок були потрібні великі гроші, яких у Колачевського не було. Він жив на платню лікаря та отримував крім цього 1600 руб. на рік від орендаторів землі. Прийшлося піти на ризик — під заставу рудоносної ділянки та зобов’язання поставок руди було взято в "Дойчен Кайзер" 1,5 млн. марок. Перед цим сюди приїхала представницька делегація німецьких інженерів і техніків для оцінки перспективності родовища. Гості були задоволені — те, що вони побачили, переходило межі їхньої уяви.

Для розгортання робіт і раціонального розташування виробництва було взято у вдови майора Зайцевої в оренду ще 254 десятин землі, з виплатою 6,5 тис. руб. щорічно.

Підготовчі роботи розпочались у другій половині 1891 р., а до видобутку руди приступили восени 1893 р.

Розуміючи, як важливо створити колектив кваліфікованих працівників, Колачевський починає будувати велику їдальню на 1000 місць, яка при потребі легко перетворювалась на театр. Постійні робітники переводяться на відрядну систему оплати, а ковалям, токарям, слюсарям, машиністам встановлюється висока, порівняно з іншими рудниками, плата. Були ще й поденні робітники, які отримували 40 коп. в день і безкоштовно харчувались у другій спеціальній їдальні. Але Сергій Колачевський у своїх новаторських пошуках підвищення рентабельності підприємства пішов далі. Він помітив, що найбільш справні та роботящі — це вихідці з Орловської губернії, що наштовхнуло на думку віддавати їм перевагу при наймі. Почалось будівництво робочої "колонії" для майстрових по 2 квартири в будинку, та казарм (гуртожитків) для тимчасових і холостих. Крім того, з часом було збудовано школу з безкоштовним навчанням, лікарню, бібліотеку, лазню. Багато з приїжджих залишалось працювати назавжди — таким призначалась підвищена оплата. Новоспечені криворіжці починали писати листи додому, розписуючи принади роботи та життя на руднику. В результаті сюди переїхало багато людей, які згодом стали кадровими робітниками.

Сергій Колачевський першим на Криворіжжі купив паровоз для рудничних потреб та провів електричне освітлення до житлових будинків.

С. Колачевський був також новатором у ще одній справі — у 1897 р. він першим у Кривбасі купив власний паровоз для рудничних потреб, а потім ще один — на початку 1899 р. У 1902 р. одним з перших на Криворіжжі провів електричне освітлення до житлових будинків. Понад 20 тис. руб. було витрачено ним на будівництво криниць для забезпечення потреб рудника і людей чистою водою.

Була у Сергія Колачевського ще одна, на жаль, так і не реалізована мрія — створити синдикат рудопромисловців Криворіжжя для координації зусиль у сфері видобутку і реалізації залізної руди. Згідно з проектом Уставу передбачалось збільшення асигнувань на соціальні потреби (медицина, освіта) та культурний розвиток басейну. Перше засідання засновників відбулось на руднику Колачевського 4 жовтня 1907 р. Товариству вирішили дати назву "Продаруд". У лютому 1908 р. Колачевський зробив перший і найбільший внесок у фонд товариства. Його одностайно обрали головою правління. Але погіршення стану здоров’я не дозволило Сергію Миколайовичу з притаманною йому енергією продовжити розпочату справу. Як часто буває у нашому житті, ідея рухається, поки живий той, хто її штовхає.

С. Колачевський крім того, що брав активну участь у справах меценатства (підтримка дитячих будинків і лікарень для бідних, розведення нових сортів плодових дерев та їхнє безкоштовне розповсюдження, створення безкоштовних шкіл), був почесним мировим суддею Верхньодніпровського земства в 1906–1911 рр., членом ревізійної комісії управи згаданого земства і попечителем Саксаганського ремісничого училища, членом комісії з покращення тваринництва у повіті.

Близько 30 млн. рублів (1 млрд. доларів сучасними грошима) рудопромисловець заповів на благодійницькі справи.

Незадовго до смерті Сергій Колачевський віддав рудник в оренду на 36 років Російсько-бельгійському металургійному товариству. Всі отримані прибутки при гарантії не менше 20 млн. руб. на рік він заповів Криворіжжю. Його серце зупинилось 23 травня 1911 р.

Сьогодні віднайдені нові документи, які доповнюють відомі і розкривають нові факти з посмертної долі заповіту Колачевського.

В журналі Верхньодніпровських земських зборів від 3 квітня 1912 р. опубліковано розгляд питання про заповіт Сергія Миколайовича. З нього дізнаємося, що рудопромисловець весь свій багатомільйонний статок — близько 30 млн. руб. — 25 травня 1906 р. заповів на благодійницькі справи. Це був рудник з маєтком у 697 дес. у Верхньодніпровському повіті, майно в Одесі і шахта в Іркутській губернії. Згідно із заповітом близько 100 тис. руб. було роздано робітникам, які працювали на руднику, 50 тис. — Стурдзівській громаді сестер милосердя в Одесі, частина грошей була виділена на будівництво церкви на руднику, на зведення будинку престарілих для мешканців Катеринославської і Херсонської губерній.

Коли після перерахованих роздач зібрався би капітал у 500 тис. руб., за волею покійного потрібно було негайно розпочати будівництво у маєтку Колачевського сільськогосподарського училища зі зразковими полями, фермою і фруктовим садом. Навчальний заклад було потрібно назвати іменем Євгенії і Сергія Колачевських. Цьому училищу Сергій Миколайович заповів у власність “все без виключення: нерухомий маєток… з рухомістю, капіталом і рудником, з усіма його атрибутами…”.

Обов’язковою умовою при створенні училища було введення відділів скотарства, фермерського господарства і плодівництва, безкоштовне навчання всіх станів населення Херсонської і Катеринославської губерній. Причому місця повинні розподілятись у такій пропорції: 75% — селянам, 25% — дворянам. Будівлі, які не будуть необхідними для училища, переробити на “пристанища для престарілих жителів Херсонської і Катеринославської губерній всіх станів православного віросповідання”. Згідно з підрахунками земства, для училища залишався капітал у 29 млн. руб., або по тогочасному курсу — понад 14 млн. доларів.

Посмертна доля заповіту Сергія Колачевського склалась трагічно. Його племінник Володимир Михайлович довгий час судився, вимагаючи через Сенат скасування духівниці. Коли суд визнав його дійсним, до справи взялись родичі Євгенії Колачевської, які висунули претензію в неправомочності її заповіту на користь чоловіка, бо вона, мовляв, була несповна розуму, коли його складала. На це був витрачений не один рік. Нарешті в 1916 р. Сенат прийняв рішення про законність заповіту. Але в дію він так і не встиг вступити. На порозі стояв жовтневий переворот більшовиків 1917 р. з ідеєю "чорного переділу".

На жаль, наш Нобель не реалізувався. Але це провина не Сергія Миколайовича, а режиму, який утвердився згодом на теренах колишньої Російської імперії.

І наостанок — деякі приклади збігів у біографії “їхнього” і “нашого” Нобелів.

Нобель прожив 63 роки, а Колачевський — 61. І той, і другий були щедрими до бідних. Перший знав 5 мов, а другий — 4. Останньою волею обох було  пожертвування грошей на благодійницькі ініціативи в галузі культури і освіти. Тяжби родичів, які оскаржували законність заповіту, тривали 3 і 5 років відповідно. І Нобель, і Колачевський були удачливими у справах бізнесу і не мали дітей. Обоє з роками усвідомили, що життя необхідно присвятити людям, а не грошам.

Олександр Мельник,
науковий співробітник Криворізького музею

«Експедиція XXI» №12 (90) 2009

         

Відгуки (3):

(14.01.2013, 22:53)

Я занимаюсь поисками сведений биографии композитора Колачевского М. Н., брата Сергея. С делала запрос на передачу "Жди меня". Сын похоронен на Русском кладбище в Париже в 1976 году, должны же быть родственники.Ищу 5 тысяч гривен на издание книги о композиторе (1000экземпляров). Стадник Г.


(06.03.2011, 13:46)

я собираю материалы о Колачевских С.Н.и Е.м. И БЕСЕДОВАЛ С КОМАРОВЫМ КОТОРЫЙ РАБОТАЛ НА РУДНИКЕ.САМ Я РОДИЛСЯ ЖИВУ НА ЭТОЙ ТЕРИТОРИИ.


(31.07.2010, 08:36)

Как интересно! Моя прабабушка - Мария Николаевна Колачевская, в замужестве Рыкова. Похоже, что сестра.


Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)