про нас|RSS
Увійти
Ми у Facebook Ми у Facebook

 

КультОгляд
З днем народження, книго!

Центральна весняна подія культурного життя Дніпропетровщини — вийшла нова книга про славну Петриківку! Ось її вихідні дані: Бєлоусов Є. В. Петриківка — перлина України: ІМА-прес, Дніпропетровськ, 2014.-5000 примірників. 160 сторінок з ілюстраціями.

Новий твір відомого українського письменника цікаво і популярно розповідає про витоки та сьогодення всесвітньо відомого петриківського розпису. Книга розрахована на широке коло читачів.

Вийшла нова книга дніпропетровської письменниці Ольги Кай «Загадать желание»

Світ, сповнений дива, в якому ще живуть русалки, мавки та лісовики, а в небі можна побачити вогняного змія. Світ, в якому дружба перевіряється ревнощами та заздрістю, а скріплюється кров’ю та битвою пліч-о-пліч. Вірність стає найдорожчим скарбом, а любов — неочікуваною нагородою. Цей світ поступово руйнується, переплітаючись з нашим світом, стикаючись із невідомим та байдужим злом. Шириться пустка, виростають чорні скелі замість зниклих міст. Рівновагу порушено, і вже не має значення, хто поклав останній камінець на терези…

Вертеп як засіб проти «святкових буднів»

6 січня на ж/м Ювілейному та 14 січня на Європейському майдані в Дніпропетровську відбулися різдвяні вертепні вистави, організовані співробітниками Інституту суспільних досліджень. У вертепі взяли участь непрофесійні актори — звичайні люди, вбрані в самостійно виготовлені костюми: Діви Марії з немовлям, Янгола, чортів, царя Ірода, Смерті, козаків, Турка, Селянина та ін. Музичну частину святкової вистави підготував дніпропетровський гурт мандрівних дяків «Вертеп».

Міні-виставка художника Івана Труша до Дня Соборності України

До Дня Соборності і Свободи України у Дніпропетровському художньому музеї виставили три картини українського художника-імпресіоніста Івана Труша, який усе своє життя присвятив розвитку українського національного мистецтва.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаВітальня
      ВІТАЛЬНЯ      
Світлана Маркітанова: «Художник, як Фенікс, повинен повністю себе спопелити і переродитися в новому обличчі»

Світлана Маркітанова: «Художник, як Фенікс, повинен повністю себе спопелити і переродитися в новому обличчі»

Автор: Олексій Овчаренко.

Більшості з нас зовсім не подобається шлях, яким зараз йде Україна. Перспективи подальшого розвитку країни, які вимальовуються на даний момент, не викликають якихось райдужних очікувань. І все-таки не варто пройматися занадто песимістичними настроями. Адже є ще сфери діяльності, в яких Україна не пасе задніх. Наприклад, у такій незамінній складовій будь-якого суспільства, як мистецьке життя, наша країна не виглядає якоюсь відсталою країною третього світу. У нас збереглася система художньої освіти, є люди, які можуть гідно представити нашу країну на міжнародній арені, і, що найважливіше, у нас є перспективна молодь, яка вже володіє достатньою майстерністю і знаходиться в пошуку свого творчого обличчя. Такою є і наша сьогоднішня гостя, молода дніпропетровська художниця Світлана Маркітанова.

— Де тобі краще працюється: в майстерні або на природі в режимі, який на мові художників називається «пленер»?
— Буває по-різному. Якщо якесь місце дуже вразило, то, звичайно, хочеться працювати там, а не сидіти в майстерні. Хочеться піти туди, зловити враження і прорезонувати. (Сміється.)

— Ти сама їздиш малювати на природу або з групою однодумців?
— Зазвичай туди потрапляєш, коли проводяться якісь організовані пленери або просто коли знаєш, що є якесь особливе місце. Самостійно я їздила до Криму, а ось, наприклад, в Карпати їздила з іншими художниками.

— А крім Криму та Карпат де ще довелося побувати в такій от творчій поїздці?
— Я брала участь у Міжнародному Рєпінському пленері, який організовує Харківська організація Національної спілки художників. Він проходив у Чугуєві. Є у мене роботи, виконані на пленерах і в інших куточках України.

— Чого більше в пленері: прилучення до певного соціуму художників чи власне роботи з пензлем?
— Напевно, не можна розділяти те, як ти вживаєшся в соціальну групу художників, і те, що ти розвиваєшся як художник на подібних заходах. Найголовніша ж перевага пленеру в тому, що там збираються найрізноманітніші художники. І не завжди ті, хто працює на пленері, представляють реалізм або академізм. Буває, що там зустрічаються абстракціоністи і художники, які займаються контемпорарі-артом. Спілкування, яке супроводжує пленер, виявляється дуже корисним. Одна справа, коли ти бачиш якусь роботу, а інша, коли бачиш, як вона створюється, і дізнаєшся, що думає про свою роботу сам художник. І тоді починаєш розуміти, як хід його думок співвідноситься з тим, як він працює. Такий досвід спілкування дуже цінний для художника. Також на пленері присутній якийсь дух змагання. Це не означає, що кожен учасник намагається намалювати більше робіт, ніж всі інші. Головне — написати роботу краще!

— Що це означає: «написати роботу краще»?
— Ох! Точно пояснити важко. Може, краще буде сказати «максимально розкритися в роботі». У кожного художника є якийсь рівень майстерності, є роботи ніби і виконані на досить хорошому рівні, але в яких чогось не вистачає, а є знакові роботи, за якими згадують автора, коли про нього говорять. Ось про такі роботи можна сказати, що художник в них найбільш яскраво проявив себе і «максимально розкрився».

— Чудова відповідь, але постараюся бути максимально занудним і запитаю: що таке «знакова робота»?
— Коли ми говоримо про Ван-Гога, то відразу думаємо про його «Соняшники», коли говоримо про Леонардо, то відразу думаємо про «Мону Лізу». У таких роботах немовби зібрана вся творчість цих художників.

— Як думаєш, якби ми провели експеримент, в ході якого показали б людям картини художників, яких вони не знають, але серед яких є загальновизнані знакові роботи. І ми попросили б обрати найкращі картини. Люди вказали б на картини, які вважаються такими ось знаковими?
— Все залежить від рівня знань та підготовки самого глядача, від рівня його якогось внутрішнього духовного розвитку, від його здатності сприймати щось нове. Ніколи не замислювалася про результати подібного експерименту, але намагаюся змоделювати ситуацію по ходу. Такі знакові роботи сильні в якомусь емоційному плані, і це якимось чином передається глядачеві. Якщо людина готова сприймати, то вона це відчує. Мені здається, що відсоток збігів вподобань людей з тим, що вважають зараз знаковим, буде досить високий.

— Непідготовлений глядач в якомусь сенсі не побачить квадрат Малевича…
— А квадрат Малевича взагалі не може сприйматися без знання історії мистецтва і без знання того, що сам Малевич хотів сказати своїм квадратом.

— Живопис обов’язково має створюватися під знаком того, що художник щось хоче сказати?
— Той же Малевич, а також Кандинський писали досить об’ємні тексти, де пояснювали сенс того, що вони роблять. Це вже більше схоже на наукову роботу. Вся наша культура заснована на текстах, діти з дитинства вчать алфавіт, вчаться читати.

— Ти художник, який відбувся в професійному сенсі, але який шукає свою творчу манеру. Про тебе говорять, що ти зараз відходиш від академізму. У тебе є розуміння того, куди ти маєш рухатися?
— Є. Під час навчання людина ще не формується як творча особистість. За цей час накопичуються роботи, виконані в академічній манері. Але згодом від такого виконання хочеться піти. Я відчуваю, що я морально втомилася від реалізму і просто не хочу цим займатися. Подібне відчуває, напевно, людина, яка постійно їсть борщ. Борщ — це чудова страва, але якщо їсти тільки його, він набридне. Тому я вважаю, що мені потрібен якийсь вектор, який дозволить відсуватися від академізму в бік іншої естетики. Художник взагалі періодично повинен шукати щось нове, він повинен, як Фенікс, повністю себе спопелити і переродитися в новому обличчі. І не завжди це переродження відбувається легко, іноді цей процес трансформації дуже важкий і навіть болісний.

— У чому причина того, що художник починає прагнути до такого переродження?
— Зараз я можу зробити хороші реалістичні роботи, але мені це вже нецікаво. І якщо продовжувати працювати в тому ж ключі, то така робота переходить в ремісництво, і від неї вже не отримуєш якогось кайфу.

— А потрібен кайф під час роботи?
— Звичайно, потрібен! Якщо його немає, то в картини не вкладаються якісь емоції. На полотні можуть відображатися як позитивні, так і негативні емоції, тут справа в самому художнику. Але певний емоційний накал повинен бути обов’язково!

Олексій Овчаренко

«Експедиція XXI» № 11 (137) 2013

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)